Історична довідка Медведівської сільської ради

Коли і ким була заснована Медведівка (Ведмедівка) не відомо. Існує кілька версій з цього приводу, одна говорить що в сиву давнину мисливці вполювали на березі річки велику ведмедицю і цю річку назвали Ведмедка, Ведмедичка, а згодом поселення, яке виникло на березі річки, отримало назву Ведмедівка, згодом було перейменовано на російський манер Медведівка. 

Своєму вдалому географічному розташуванню Медведівка дуже швидко заселилася і стала міцною твердинею на Чигиринщині.

В часи Національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, Медведівка стає сотенним містечком Чигиринського полку в якій споруджено міцну фортецю. В 1659 році Медведівка отримала Магдебурзьке право а згодом стала волосним містечком в якій було 5 /п’ять/ православних храмів, костел та синагога і проживало більше 6000 (шести тисяч) мешканців.  В 1700ті роки історія Медведівки пов’язана з гайдамацьким рухом та «Коліївщиною» яку очолив наш земляк – Максим Залізняк. В кінці 1800тих років Медведівчани брали активну участь у селянських виступах під назвою «Чигиринська змова» і за участь у них багатьох Медведівчан заслано до Сибіру. 

В роки національно – визвольної боротьби, яка розгорілася в Холодному Яру, медведівчани не пасли задніх, була створена сотня полку Гайдамаків Холодного Яру і до 1922 року радянська влада тут існувала періодично і тільки завдячуючи більшовицьким багнетам. 

В 1020 -30 роки Медведівка була районним центром, але це її не врятувало від Голодомору. Не оминула Медведівку і Друга світова війна, на фронтах якої загинуло більше 300 односельців, багато людей було вивезено до Німеччини на важкі роботи. 

Довгий час до Медведівської сільської ради входили чотири населені пункти – Медведівка, Івківці, Зам'ятниця, Деменці і вони складини основу колгоспу ім. Куйбишева.

                                                                              Головківка

Село розташоване за 43 км від районного центру — міста Чигирин і за 25 км від залізничної станції Фундукліївка; на території урочища Холодний Яр.

           Головківка стоїть на пагорбі. Від неї спускається на декілька кілометрів розлога долина, з трьох боків оточена височинами, вкритими лісом. На північ, в кінці долини, село Медведівка. Від неї ліворуч, попід гори, іде смугою й ховається у лісі і в ярах село Мельники. На хвилястих полях багато високих могил.

            Поселення на території сучасної Головківки з'явилися багато тисячоліть тому. Поблизу села виявлено вироби епохи бронзи, на захід від села відкрито скіфське поселення, 1878 року знайдено скарб римських монет. Знайдено вироби часів Київської Русі.

          В історичних документах село вперше згадується у 1775 році. У 18 столітті село перебувало під владою польської шляхти.

У 1835 році Головківку придбав цивільний губернатор Іван Іванович Фундуклей.

З 1866 року Головківка — волосний центр Чигиринського повіту Київської губернії.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі мешкало 2496 осіб, налічувалось 345 дворових господарства, існувала православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 2 лавки, вітряний млини. За версту існував черепичний завод. За 5 верст — винокурний завод.

           У 1888 році село стало власністю цукрозаводчика і землевласника Миколи Артемовича Терещенко.

           За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3477 осіб (1755 чоловічої статі та 1722 — жіночої), з яких 3436 — православної віри.

           Головківка була центром українського гончарства, де в XIX столітті існувала відома школа підполив'яного фляндрового розпису. В селі вироблявся й «панський» посуд на замовлення польських королів та магнатів. Ці сервізи зберігаються у найкращих музеях різних країн світу. З давніх-давен Головківка славилася своєю керамікою, головківське гончарство є унікальним явищем в історії української культури. Відомий такий факт: наприкінці XVII століття на замовлення польського королівського двору головківськими майстрами було виготовлено столовий сервіз на 250 персон, який волами відправили до Польщі. Далі цей витвір, вже як королівський дарунок, потрапив до вищих королівських осіб Франції.

            Головківка — один з найцікавіших в Україні центрів фляндрового керамічного розпису XIX—XX століть. У той час село було головним осередком виробництва мальованого посуду на Чигиринщині. Гончарні містились в глибоких землянках, обігрівались теплом опалювальної печі. 1912 року в селі діяло 19 гончарень та 70 майстрів.

Вони виготовляли мальовані миски, полив'яний посуд (глечики, горщики, тикви, ринки тощо).

            Неподалік села знаходиться Атаманський парк — заповідне урочище із системою ставків та алей, де розташоване цілюще радонове джерело «Живун», лікувальні властивості якого були відомі ще до 1 століття до н.е. Козаки і гайдамаки теж віддавали шану цій воді, лікуючи нею рани.

За легендою, записаною в селі Головківка, Святий апостол Андрій Первозванний та його учні, проходили повз Холодний Яр спекотного літа. Коли їм захотілося пити, то апостол вдарив своїм посохом об землю і з того місця потекла прохолодна вода. Так і утворилось джерело "Живун".

В селі налічується 1029 дворів. Землі Головківки займають 664,8 га, під сільськогосподарськими угіддями 3225,8 га, в користування громадян 452,5 га. Село простяглось із північного заходу на південний схід на 6 км. На данний час у Головківці проживає 1251 осіб. У селі діють Головківський навчально-виховний комплекс, будинок культури із кіноустановкою, бібліотека, поштове відділення, медична амбулаторія, магазини, Народний музей села Головківки.

           У Головківці працюють сільськогосподарське підприємство СТОВ «Головківське-3» та ТОВ «Жемчужина- АГРО 2009». Головківський гранітний кар'єр, який на цей час «законсервований» і не працює, знаходиться на території земель селища Скелівки та входить в адміністративні межі Медведівської ОТГ.                                                                       

                                                                               Де́менці

Чигиринського району Черкаської області в Україні. Підпорядковане Зам'ятницькій сільській раді. Населення 73 чоловіка.

Село розташоване на півночі району на річці Тясмин. На сході сусідить з селом Худоліївка, на південному сході з селом Зам'ятниця Чигиринського району, на півночі з селом Чорнявка, на північному заході з селом Чубівка Черкаського району та на півдні з селом Лубенці Кам'янського району. На цей час проживає 73 особи.

                                                                                Івківці

На заході село сусідить із селом Головківка, на півночі з селом Медведівка, на сході з селом Новоселиця і з селом Полуднівка на півдні.

Першими свідченнями проживання людей на території села є виявлені археологами різночасові поселення. В.Антонович, у 1895 р., зафіксував на території села 5 курганів у полях, кілька поселень. У західній частині села В.Антонович на своїй карті позначив як курган недосліджений «Семидубову гору».

         У 1951 році, експедицією інституту археології академії наук УРСР під керівництвом А. І. Тереножкіна, були досліджені село та його околиці. Цією експедицією за 400 м від крайніх будинків, на лівому березі річки Івка, було виявлено залишки культурного шару поселення «типу полів захоронень» — дрібні уламки глиняного посуду. Через згадане поселення пролягає шлях до села.

         У північно-східній Тереножкіним було досліджено гору «Городище», де було зафіксовано вал, що відділяв площадку 60 на 60 м від поля. У південнозахідній частині села Тереножкін оглянув зазначений у В.Антоновича курган «Семидубова Гора». Біля підніжжя кургану та на його схилах членами експедиції було знайдено фрагменти тонкостінної, товстостінної, сірої, чорної, вохристої як ліпної так і гончарної кераміки. Як зазначав А.Тереножкін, визначити хронологічні та територіальні рамки колись існуючого тут поселення «весьма затруднительно» . Згідно з переказами у горі є поховання військового діяча. Існує припущення, що саме там покоїться прах Б.Хмельницького, викрадений із Ільїнської церкви вірними побратимами гетьмана напередодні вторгнення у м. Суботів польського війська на чолі з коронним гетьманом С.Чарнецьким.

        За висновками археологічної експедиції 1955 року на чолі з Є. Ф. Покровською, в частині села під назвою «Дядченківка» було відмічено рештки селища перших століть н. е.

Таким чином, існування людських поселень на території с. Івківці сягає понад 2 тис. років.

У середині XVII ст. тут був хутір Лавріна Капусти, який з часом переріс у повноцінне село. У XVII — XVIII століттях село знаходилось у порубіжжі Речі Посполитої та Дикого степу. Козацькі традиції сприяли швидкому кількісному та якісному розвитку села.

У с. Івківці народився керівник національно-визвольної війни 1768 р. Максим Залізняк. Про що свідчать народні перекази та рапорт курінного отамана В.Коржа від 2(14) липня 1768 р. У ньому зазначається, що «Щислясь при курене Тимошовском Родился Польской области села Ивковец Максим Залізняк». Коштом сільської громади в центрі села у 1993 р. було встановлено на цегляному постаменті погруддя М.Залізняка роботи І. М. Гончара.

          До 1793 року, до другого поділу Речі Посполитої, території села відносились до польських володінь. Воно входило до Київського воєводства, Чигиринського староства. Населення відносилося до «старостинських посполитих», або «крулевщини». Іншими словами село належало польській казні й входило до старостинської економії. Це можна побачити на карті Речі Посполитої XVIII c. А. Яблоновского.

         В XVII—XVIII ст. село знаходилося у порубіжні Речі Посполитої та Дикого степу. Село знаходилося на межі поміщицьких сіл Головківки та Медведівки. Козацькі традиції та кріпосної залежності сприяли швидкому кількісному і якісному розвиткові села.

Станом на 1900 р. у с. Івківці було 350 дворів, де проживало 1848 осіб жителів обох статей. Із них чоловіків — 927, жінок — 921. Головним заняттям жителів села було хліборобство. Окрім того населення займалося гончарством, виготовленням простих селянських возів, деякі селяни відправлялися на заробітки до Херсонської, Таврійської і Катеринославської губерній та Кубанської області.

          Землі у селі налічувалось 1325 десятин, із якої 42 десятини належали церкві.

          У селі діяла православна церква, одна церковно-парафіяльна школа та 7 вітряних млинів. Мирський капітал на 1 січня 1900 р. сягав суми 130 руб., а продовольчий — 3139 руб. Млинарство було невід'ємною складовою життя села. У 1920-х рр. на території села діяли 26 вітряних млинів. До сьогодення зберігся один із них, столітній «Одинцівський» млин. У період громадянської війни село входило до Чигиринської Радянської республіки суботівського отамана Свирида Коцура, а після розгрому цього формування — до складу Холодноярської Республіки.

Центральний шлях має асфальтне покриття, що сприяє розвитку зеленого туризму та туристичного маршруту «Батьківщиною Максима Залізняка».

         На цей час у селі проживає 298 чоловік.У селі прекрасний пересічений ландшафт, зберігся збудований до громадянської війни будинок священика та вітряк, збудований у 1906 р.

         Діє етнографічний музей та просвітницько-розважальний комплекс «Зерноленд».

Вигідне географічне розташування громади полягає в близькості до обласного центру Черкаси  та Кропивницького, що надає можливість користуватись додатковими ресурсами.

Логістична зручність розташування громади, не значна відстань до Черкаського річкового вантажного порту ( 45 км)

Проходження дороги Р 9, яка з’єднує дві міжміські магістралі Н 01 та Р 10 , близькість до залізничних станцій Фундукліївка (17 км) та Черкаси (45 км) і транспортних розв’язок ( Південь-Північ, Схід-Захід)