Матюки - це теж війна : для чого нам зараз лайка?
З 24 лютого цього року наш український народ веде війну із рашистським загарбником, який мріяв дуже швидко знищити нас, як ментально, так і фізично. Йому цього ніколи не вдасться зробити допоки у всіх нас живе дух свободи, патріотизму, здатність до самопожертви задля наших майбутніх поколінь.
Беззаперечно, що хлопці зі Зміїного зробили героїчний вчинок! Усім нам відомий посил наших військових з острова Зміїний із вказівкою «напрямку куди йти» російському військовому кораблю, в тому числі кожному окупанту, нога якого ступила на нашу багатостраждальну землю. Текст звернення захисників острова став мемом не тільки в Україні, а й у інших країнах світу, крім «Рашки» та їхніх блазнів і прихвоснів.
Ми також розділяємо і погоджуємось із напрямком, вказаним захисниками. Як говориться, «на війні, як на війні», одні з нас із зброєю в руках захищають нашу Батьківщину, інші роблять свій внесок в перемогу шляхом волонтерства і надання допомоги, як військовим, так і внутрішньо-переміщеним особам, які вимушено залишили своє постійне місце рпоживання, рятуючи дітей, жінок, батьків і перемістились у західні регіони України. На війні відбувається багато різних подій, які впливають на психіку людей, на їх світосприйняття, але це не означає про необхідність все це запроваджувати у повсякденне життя. У повсякденному житті люди керуються загальноприйнятними нормами, правилами поведінки, спілкування. В Україні є неприпустимим звертатися до батьків, дітей, дружин, братів і сестер з матюками. Беззаперечно є і такі, хто, використовуює грубу лексику, у побутовій розмові із рівним собі. інколи ми можемо використати міцне слівце, «послати» недруга і. т. д. Але, це - діалог між двома чи більше особами, це не виноситься на загальний огляд і осуд. Ми виховуємо своїх дітей в патріотичному українському дусі, навчаємо їх добру, поваги до інших людей, радіємо їх досягненнями та здобутками.
